Через село проходила досить жвава автомобільна дорога. Днем сонце так припікало, що плавилася смола на асфальті. До вечора все нарешті затихало. У вряди-годи проїздило одиночне авто, вірш гавкіт собак і на село опустилася довгоочікувана прохолода. Нарешті, палюче серпневе сонце опустилося за обрій і можна було зітхнути з полегшенням. У таку спеку баба Катя завжди готувала в літній кухні, щоб в хаті не було жарко.
Цілий день вона провозилася з закрутками на зиму і ось нарешті на вечір, неспішно, повільно переставляючи натруджені ноги, вирушила до будинку. Закрила кілька баночок помідорів, огірків і малинового варення. «Варення буде Юлі, вона любить, — міркувала вона. — Все, досить на сьогодні, і так багато зробила … не той вже вік …» Катерина Петрівна зайшла в хату і важко зітхнула. Щоліта приїжджає до неї дочка Юлечка, і чоловіка бере в село з собою у відпустку. Хоч і не надовго, на тиждень-півтора, але все ж … і знову буде сваритися, як і кожне літо:
«Мама, ну навіщо, ну ти що! Воно ж все зараз продається і на базарі і в супермаркетах. Там взагалі ті закрутки круглий рік є. Ну навіщо?!» Але з порожніми руками все ж ніколи не виїжджала. Частенько баба Катря сиділа біля вікна і згадувала молодість, згадувала свого чоловіка Миколи, Юлечку маленької … вона дуже сумувала за доньці … Дочка не раз кликала її переїхати до себе в місто і в такі миті спогадів, Катерина Петрівна вже готова була погодитися на все, лише б бути поруч з донькою.
Але вона ніяк не могла зважитися, хоч і квартира у дочки простора і всім би вистачило місця, та щось було таке, що я не годен, що тримало її в рідному домі. Баба Катя цього описати словами не могла … Це ж рідне, своє … як же без цього всього бути? Без запаху землі після дощу, без цієї вечірньої прохолоди, без ароматів трав і квітів в поле і свіжоскошеної трави і вже підсохлого сіна … Юля тільки хитала головою. Мати ніяк не могла зібратися, зважитися на переїзд. Все відкладала і відкладала …
Баба Катря встала, повідкривала трохи зайшов свіже повітря вікна, швиденько повечеряла і за звичкою тихенько підійшла до кута, де у неї стояли ікони, і прочитала молитви. -Діва Марія, матір Божа, дай нам усім здоров’я і мені грішній і доньці Юленьке і її чоловікові Сергію. Нехай у них все буде добре … тільки діток Господь не дав .. Ну вже пізно тепер … Баба Катя важко зітхнула … Несподівано з вікна долинули голоси, якась сварка, дивні звуки. Голоси лунали від сусідів. Катерина Петрівна швиденько пішла у двір …
По сусідству жила давня подруга баби Каті — Іванівна. Але в минулому році вона померла і діти швиденько продали її старенький будинок разом із землею, якимось немісцевим. Нові сусіди любили святкувати. Причому і чоловік і жінка. Катерині Петрівні вони відразу не сподобалися.
Що не день, то сварки, гулянки тощо. Шкода було бабі Каті тільки дитини, дочка їх. Маленька ще, тільки в школу повинна була б йти … Баба Катя пройшлася по двору. Як же добре вночі на вулиці … Прохолодно, свіже повітря. Вона підійшла до воріт. На старенькій лавочці сиділа худенька дівчинка. — Що знову вони? .. -Так, знову … Дівчинка витерла очі маленької долонькою … — Ну ти чого … Ідемо в будинок, що будеш тут сама сидіти.
